Як батькам упоратись з боулінгом


Глузування над дітьми однолітків, з роками масштаби цього явища тільки збільшуються. На Заході його прийнято називати булінгом.

Багато батьків вважають, що булінг не така серйозна проблема, як уживання школярами заборонених речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків), проте його наслідки можуть бути дуже важкими та тривалими. Багато дітей спеціально уникають відвідування школи, тому що бояться цькування. Булінг негативно впливає не тільки на тих, хто терпить образи та знущання, а й на тих, хто їх завдає.

Діти, яких кривдять у школі, частіше схильні:

· Погано вчитися.

· Мати занижену самооцінку.

· Переживати депресивний стан.

· Проявляти агресивність, щоб захистити себе й помститися своїм кривдникам.

Діти, які ображають інших, частіше схильні:

· Погано вчитись.

· Палити та вживати алкоголь.

· Скоювати злочини в майбутньому.

Батьки можуть зіграти важливу роль у запобіганні проявів булінгу. Ось кілька порад про це:

· Навчайте дітей вирішувати проблеми конструктивно, без агресивності, хваліть їх, коли в них це виходить.

· Хваліть їх, коли вони добре поводяться, це допоможе їм підняти самооцінку. Дітям потрібна впевненість у собі, щоб вони могли відстояти свою точку зору.

· Спитайте в дітей, як пройшов їх день у школі, уважно вислухайте, що вони розповідають про шкільне середовище, своїх однокласників і проблеми.

· Серйозно поставтеся до булінгу. Більшість дітей соромляться розповідати, що їх ображають. Можливо, у вас буде тільки один шанс на те, щоб допомогти дитині.

· Якщо ви бачите, що когось ображають, обов'язково заступіться за дитину, навіть якщо кривдником є ваш син чи донька.

· Закликайте дитину допомагати тим, хто цього потребує.

· Нікого не ображайте самі. Якщо дітей ображають удома, вони будуть зганяти злість на інших. Якщо ваша дитина бачить, що ви ображаєте когось іншого, глузуєте над ним або брешете про когось, вона буде чинити так само.

джерело: https://childdevelop.com.ua/articles/conflict/3218/

/Files/images/gruden17/21054960_1218080818297034_575401361562315469_o.jpg

Безпечний інтернет: поради батькам


Цікаві цифри (за матеріалами досліджень компанії "Київстар" 2011рік):

78% українських дітей старше 6 років користуються інтернетом;

24% батьків не знають про те, що їхні діти виходять в інтернет через мобільні телефони;

9% батьків не підозрюють, що їхні діти виходять в інтернет через мобільні телефони батьків;

8% батьків не знають, що їхні діти відвідують інтернет-клуби;

27% дітей зізналися, що в інтернеті з ними контактували незнайомці, 30% з них пішли на контакт;

28% висилали фото віртуальним знайомим;

7% ділилися в інтернеті інформацією про сім'ю.

Тож шановні батьки, радимо вам:

1. Будьте другом своїй дитині. Проявляйте зацікавленість її захопленнями і обговорюйте проблеми, що виникають. Якщо Ви зможете стати тією людиною, якому Ваша дитина довіряє, їй не доведеться шукати підтримки у віртуальних друзів.

2. Установіть комп'ютер в місці, доступному всім членам родини. Це значно полегшить контроль за його використанням.

3. Складіть правила безпечної поведінки в Інтернеті, в яких будуть перераховані вимоги, що стосуються користування Інтернетом, а також алгоритм дій дитини при зіткненні з небезпечним незнайомцем або сексуальним домаганням.

4. Напишіть ці правила на папері і прикріпіть біля комп'ютера!

5. Попросіть Вашу дитину нікому не повідомляти особисте: ім'я, вік, номер телефону, домашню адресу, номер школи. Поясніть, що не слід висилати свої фотографії людям, з якими вона познайомилась в Інтернеті.

6. Попросіть Вашу дитину відразу ж розповідати Вам про неприємні ситуації під час спілкування в Інтернеті, підкресливши, що Ви не будете сердитися, про що б вона не розповідала.

7. Переглядайте інформацію, що міститься в комп'ютері Вашої дитини. Це допоможе Вам контролювати її спілкування в мережі. Але пам'ятайте, що дитина може користуватися Інтернетом не тільки вдома, але і в школі, Інтернет-клубі, у друзів.

8. Нагадуйте дитині про те, що всі правила безпеки в Інтернеті залишаються в силі й тоді, коли вона користується комп'ютером і не вдома, наприклад в Інтернет–кафе чи у друзів.

Джерело: https://sites.google.com/site/iktseminary/home/security/bezpecnijinternetbatkibudtepilni

/Files/images/gruden17/sr10.jpg

Телефони довіри

Національна дитяча «гаряча» лінія

На базі Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда -Україна» функціонує Національна дитяча «гаряча» лінія та Національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації.

Тут маленькі українці можуть знайти підтримку та пораду стосовно своїх проблем, якими їм ні з ким поділитися, а батьки, вчителі та вихователі мають змогу оперативно отримати індивідуальну консультацію стосовно порушень прав дітей. Дзвінки на лінію - безкоштовні як зі стаціонарних телефонів на всій території України, так і з мобільних усіх українських операторів.

Національна дитяча «гаряча» лінія (0800500255 або 772 з мобільного) працює щоденно, окрім неділі, з 10.00 до 20.00, а Національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми тагендерноїдискримінації (0800500335 або 386 з мобільного) щоденно з 10.00 до 18.00.

На Національній дитячій "гарячій лінії" Центру «Ла Страда-Україна» консультують компетентні у дитячих питаннях психологи, юристи та соціальні працівники. Коло питань, з яких вже надаються консультації, досить широке і було сформовано на основі отримуваних останніми роками запитів від абонентів. Основні теми, з яких консультують на Національній дитячій «гарячій лінії», - насильство над дітьми та жорстоке поводження з ними у сім’ї та з боку оточення, психологічні проблеми, негаразди у стосунках з дорослими та однолітками, майнові права дітей, питання встановлення опіки, а також булінг і безпека в інтернеті.

Всеукраїнська дитяча лінія «Телефон довіри»
8 800 500 21 80

За цим номером будь-яка дитина навіть з найвіддаленішого населеного пункту України може звернутися, почути відповідь на важливі, без перебільшення, болючі питання та отримати кваліфіковану консультацію психологів, юристів, педагогів — дітям, батькам. Працює з 09:00-21:00

Центр медицинской помощи подросткам и молодежи «Клиника, дружественная к молодежи»

Работает по адресу: г. Запорожье, пр. Ленина, д. 72 с 9.00 до 18.00 кроме воскресенья.
Телефон регистратуры (061) 764-23-07.

Задачи «Клиники дружественной к молодежи»:

· предоставление информационно-консультативных услуг подросткам и молодежи по вопросам сохранения здоровья;

· профилактика инфекций, которые передаются половым путем, особенно ВИЧ-инфекции, незапланированной беременности и рискованного поведения;

· диагностика и лечение заболеваний репродуктивной системы;

· комплексное сопровождение посетителей КДМ, которые, кроме предоставления медицинских услуг, нуждаются в психологической, социально-педагогической и юридической помощи на всех этапах работы с ними (при необходимости);

· оказание организационно-методической помощи учреждением города и области в развитии «дружественных» услуг.

Клиника работает на принципах: доступности (удобное время, бесплатность, информационные материалы), добровольности (самостоятельное, сознательное обращение, услуги избираются свободно, с правом выбора специалиста), доброжелательности (уважение, без оценок, эмпатия), анонимности, конфиденциальности, безотказности. Соблюдение прав клиента - это один из важнейших аспектов в работе Клиники.

КДМ работает с молодыми людьми в возрасте от 10 до 24 лет.

Запорізький обласний центр соціально-психологічної допомоги

Телефон:(061)213 88 20

Небезпечні ігри: як вберегти дітей

Останнім часом в соціальних мережах набули розповсюдження групи суїцидального спрямування: "Синій кит" або "Тихий будинок", «Розбуди мене в 4.20», «Кити пливуть вгору», «50 днів до мого...» тощо. В цих групах дітям пропонують пограти в ігри, останнє завдання в якій – самогубство.

Правоохоронні органи б'ють на сполох. Адже блокування цих груп, які мають такі романтичні і загадкові назви "Синій кит" або "Тихий будинок", не допомагає. Групи, в яких пропагують суїцид, еволюціонують.

Батькам здається, що це щось далеке та до моєї дитини ніякого відношення не має. Але батькам проявити обережність незайве, адже підлітків привертає все нове, незвичне. Так є інформація, що і наші діти цікавилися цими групами, тому батьки повинні більше уваги приділяти своїм дітям, особливо підліткового віку.

Як зазначає дитячий психологСвітлана Ройз,головна причина, чому дитина вступає до так званих "груп смерті" - це відчуття емоційної воронки, порожнечі, яку і діти, і дорослі намагаються наповнити перфекціонізмом, залежностями тощо. Але замість цієї воронки там мають бути відчуття близькості, здорової самооцінки, відчуття власного Я. На жаль, на цю воронку розрахований небезпечний контент "груп смерті", який дає дитині підтримку, відчуття визнання, значущості, навіть місії. І вони "ведуть".
Коли у дитини немає радості пізнання, коли вона стає зручною, коли вона себе карає (це поява шрамів), коли часто каже "краще б мене не було" - це є критерії небезпеки.

Підтримку дітям повинна дати сім'я. В суїцид готовий піти той, у кого немає внутрішньої опори. А внутрішня опора дає прив'язаність, відчуття близькості. Дитину можна на скільки завгодно відключити від Інтернету, але якщо немає чим її замінити, тоді дитина знайде іншу залежність, наприклад алкоголізм.

Ідеально, щоб у родині були стосунки близькості, які б давали відчуття опори, відчуття життя, відчуття свого місця в житті. Для формування прив'язаності і відчуття близькості потрібні дуже прості речі. Це наприклад просто подивитися трохи довше в очі один одному, створити сімейні ритуали, питати дітей не тільки про те, що вони "отримали в школі", а й про те, "що було в соцмережах, в інтернеті", яка музика їм цікава тощо, показувати їм що ми живі і розвиваємося. Прив'язаність - це те, що може розвиватися і вибудовуватися. Але це наш вклад у почуття. Свої і дітей.

Перше, про що батьки повинні задумуватися: чи відчувають діти життя поряд з ними. Якщо поряд з дитиною дорослий, який завжди в депресії, у тривозі - чи хочеться дитині дорослішати? Якщо батьки панікують, вони своєю панікою показують, що вони не можуть бути опорою для своїх дітей. Батькам потрібно займатися собою і своїм ресурсом.

По-друге, треба дати відчуття розуміння, того, що дитина не відповідальна за почуття дорослих. Якщо дитина постійно несе відповідальність, що батьки ніби через неї постійно засмучуються. Ми ж часто кажемо дитині: "Не засмучуй мене", "Не приноси погані оцінки, тому що мені сумно". Виходить, що ми постійно перекладаємо відповідальність на дитину.

Наступне - дізнаватися все, що тільки можливо про фізичне, фізіологічний розвиток дитини. Є багато літератури на цю тему.

Крім того, треба займатися вибудовуванням зв'язків у родині. Для дитини не очевидна наша любов. Варто відверто сказати дитині щось на кшталт: "Ти такий важливий для мене, мені так шкода, що я не завжди можу дати тобі підтримку, але повір мені: все, що я роблю, я роблю з любові до тебе. Іноді я помиляюся, але також з любові. Я дуже вірю у твій потенціал. Я вірю, що тебе і нас чекає щось дуже хороше". Можна звичайно казати не слово в слово, але це той посил, який має лунати від батьків.
На жаль, зараз більшість дітей, як і дорослі, націлені на результат, забуваючи, що життя - це процес. І любов - це процес. Якщо ми націлені на результат - це смерть. А наш результат повинен бути життя.

Коли батьки підозрюють, що їх дитина проводить багато часу в групах, присвячених суїциду, або у неї є великий інтерес до смерті, важливо запропонувати їй альтернативу всьому цьому. Підлітки часто не сприймають смерть досить серйозно, романтизують її. Вони не думають про те, що це - кінець історії. Важливо донести, що реальна смерть - ніякий не перехід. Загальний сенс ваших послань повинен бути таким: поки ти живеш, ти маєш можливість вибору, може бути так, може бути по-іншому. Але протягом усього твого життя у тебе є і буде багато можливостей, що б не трапилося, а смерть - це точка, за якою більше нічого не буде.

Якщо діти зачіпають тему смерті, важливо підтримувати подібні розмови, а не припиняти їх. Не треба критикувати дитину, навіть якщо вона говорить якісь дуже дивні речі, наприклад, що смерть - це красиво, це звільнення. Спочатку дайте їй висловитися, не оцінюючи її. Тільки потім є сенс спокійно привести свої доводи на користь того, що у житті більше фарб і можливостей, ніж у смерті. Навіть якщо тебе зараз щось не влаштовує, поки ти живий, ти в силах все змінити.

Розмовляйте з дитиною про те, про що хоче саме вона. Коли до вас звертаються з яким завгодно питанням, підтримуйте тему, дивіться, слухайте, навіть якщо вам здається, що все це якась дурниця. Тільки не імітуйте процес, а будьте в ньому. У ситуації, коли дитина не проявляє ініціативу до спілкування, у вас самих є можливість викликати її на діалог. Зайвий раз ласкаво і уважно, з добротою, а не з роздратуванням можна запитати, як вона спала, як справи в школі і т. д. Можна задати якісь питання про соціальні мережі, в яких сидить син або дочка, але знову ж таким тоном, щоб вам хотілося відповісти. Якщо підліток не відповідає - не треба брати «фортецю штурмом».

Найбільше всього діти потребують уваги і підтримки. Розмовляти з дитиною потрібно в антидепресивному ключі, говорячи, що всі ситуації і питання в житті так чи інакше можна вирішити. Ви поруч, а значить, вона все зможе, у неї достатньо внутрішніх сил, щоб домогтися бажаного. Так, в житті бувають різні ситуації, але все ж в ньому більше хорошого, ніж поганого. Опускати руки - остання справа. Тільки такі висловлювання не повинні нагадувати агітацію, заклик з трибуни, дійте дуже м'яко, по-дружньому. Намагайтеся висловлювати визнання її думки і підтримку.

Ви завжди можете навести приклад зі свого минулого життя або з життя дитини, як вона справилася з якоюсь складною ситуацією. Таким чином ви нагадуєте їй, що у неї самої вже є свій досвід подолання. Те, що сьогодні здається жахливим, нестерпним, через рік-два буде виглядати зовсім інакше, і вона уже напевно стикалася з чимось подібним.

Оскільки в даній ситуації основне завдання батьків - допомогти дитині полюбити життя, не треба створювати для неї нестерпні умови проживання. Часто, коли дорослі бачать, як їхні діти починають відкидати життя, вони впадають в істерику і кидаються фразами: «Ти невдячний, ми тобі стільки всього дали». Забудьте про це. Ви повинні транслювати тільки одне: життя - хороше і прекрасне, і потрібно боротися за нього до останнього. Не підвищуйте голос, не дорікайте.

Не слід шпигувати за власною дитиною. Подібні речі підривають довіру, а це остання нитка, яка існує між вами і вашою дитиною. Якщо ви почнете різко і жорстко забороняти все, чим живе і цікавиться підліток (гаджети, друзів, прогулянки, соціальні мережі і т. д.), то дуже швидко станете ворогом номер один і змусите підлітка брехати вам, дивлячись в обличчя. Дуже важливо поважати свою дитину, тоді її життя стане безпечніше, в ньому буде більше довіри до світу, і не буде причин йти з нього.

Дотримання цих порад психологів убереже дітей від небезпечних ігор, сприятимете встановленню дружніх стосунки між батьками і дітьми та допоможе виростити дитину успішною та щасливою.

Методист районного методичного кабінету відділу освіти, практичний психолог Ірина Царенко


РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПІДГОТОВКИ ТА ЗАХИСТУ МАН


Перед захистом потрібно:

  1. Написати виступ відповідно до норми часу. Він повинен бути точним і лаконічним. Будьте готові до того, що кількість часу уріжуть вдвоє, щоб учень не викреслював у судомах необхідне. Краще підготувати 2 виступи – стислий та повний, і спробувати їх комбінувати. Кожна теза виступу мусить мати номер, який співпадає в обох варіантах.
  2. Вивчити виступ напам’ять (учневі). Листочок – щонайменше несолідно для юного науковця, а от розповідь – ще один пункт "піару". Але це повинно бути не тараторіння визубреного тексту, а свідома мова впевненої і абсолютно компетентної у власній темі людини.
  3. Прочитати вивчений виступ перед дзеркалом вголос як мінімум тричі. Виявити всі складності вимови і ліквідувати їх. Це перш за все: слова, довші за три склади (не намагайтеся вразити іноземними термінами, то моветон) і речення, довші за півтора рядки. В ситуації підвищеного нервового напруження спіткнутися можна на рівному місці, а "невимовний" виступ – яма самому собі.
  4. Прорахувати час: на якій хвилині починаються тези, висновки. Час потрібно рахувати, як у голлівудському бойовику – по секундах. Краще розповісти швидше, але без тараторіння.
  5. Дізнатися, як визначають порядок виступів. Якщо за алфавітом, а у Вашого учня прізвище Яковенко, то після прослуховування 25-ти учасників журі буде дрімати і навряд чи оцінить виступ.

Виступ повинен містити:

  1. Короткий переказ вступу з усіма його пунктами (новизна, актуальність, дослідники, предмет, об’єкт, мета тощо).
  2. Короткий тезовий виклад змісту. Гасло –"подорожче себе продати", тобто розповідати потрібно не про об’єкт дослідження, а провласніздобутки у розкритті теми: що зробив учень? що нового він відкрив? які перспективи?
  3. Короткі висновки.

Під час виступу: не хвилюватися, дивитися в очі колегам і журі. Говорити коротко і впевнено. Пам’ятати, що більше семи речень людська пам’ять не опрацьовує, тому кожна думка мусить вміститися в цей об’єм. Не боятися збитися – текст виступу має лежати перед очима і учневі пробачать заглядання туди. Звернути увагу на фрази, що членують виступ і активізують увагу: "як показало дослідження", "коротко повторимо хід думки", "підведемо висновки" тощо.

Типові труднощі:

[!]Спляче журі. Якщо виступ уже 20-ий і далі – навряд чи вас цілком почують. Для протидії запасіть кілька "будильників" – прийомів активізації уваги журі та залу. Це можуть бути музична демонстрація, сценічна декламація учня. Його завдання – розбудити всіх.(Із власного досвіду: на Всеукрі-2001 був 22-м за списком. Журі дрімало. Але гучно прочитаний короткий вірш на військову тематику (захищався по творчості вояків УПА) всіх розбудив :).
Якщо журі починає явно нудьгувати, то у Вас є ще один козир у рукаві – скорочений варіант виступу. Учень міняє стиль, швидко й активно закінчує доповідь – це може покращити її емоційний "шлейф".

[!]Перебивання типу"закінчуйте!". Буває, коли вичерпано ліміт часу, або коли журі вирішило, що треба швидше закінчувати. І от фраза пролунала, а доповідач – тільки на середині. Вирішення просте: гучно лунає сакраментальна фраза: "отже, підведемо короткі висновки" і в учня є як мінімум півтори хвилини, коли його слухають. За ці півтори хвилини він повинен встигнути довести до кінця останню думку (30 сек = 2 речення) і власне зробити висновки (1 хв = 5 речень).

[!]Технічні проблеми. Треба поставити пісню, а нема магнітофона чи CD-плеєра тощо. Тому:ніколине сподівайтеся на проектор (його або не буде, або електрику вимкнуть, або розетки не такі, або ще щось). Якщо є графічні ілюстрації, майте на увазі – час розвішування їх на дошці і знімання, а також відповідна біганина по аудиторії може роздратувати журі, тому краще обійдіться силою слова. Демонстрація "з рук" виглядає несолідно. Дошки, до речі, може й не бути (коли виступи відбуваються в залі). Для музики майте з собою МР3-плеєр і маленькі активні комп’ютерні колонки – це застрахує від злого випадку, а також звеселить відпочинок :). Презентації у PowerPoint’і – це непогано, але знову-таки – достатньо дрібнички – і все піде шкереберть.

Питання журі.Їх мета – з’ясувати, чи насправді учень писав роботу (випадки учительського писання, чи навіть учительського списування – близько 40-50% робіт, і журі про це відомо). Питання можна умовно поділити на 3 групи: до тексту, методології і списку літератури.

  1. Питання до тексту. Це найчастіше прості "зачіпки" типу: "що ви маєте на увазі, вживаючи термін ***?" І якщо робота під зав’язку напхана "екзистенціалізмами", "симулякрами" та "інтенціоналами", будьте певні – спитають все. Більше того, можуть спитати про доречність вживання термінології. Полюбляють поцікавитися знанням імен та доробків учених, на яких посилається учень (особливо коли їх багато і вони гучні).
  2. До методології. Це питання типу "якими методами літературознавчого аналізу ви користувалися під час написання роботи?". Проінструктуйте учня.
  3. Питання до списку літератури – невичерпне джерело конфузу учнів і розваги для журі. Не секрет, що більшість списків містять чимало книг, яких ні учень, ні вчитель в очі не бачили. І запитання "наугад": "а про що йдеться в цьому дослідженні?" згубило чимало здібних юних науковців. Будьте уважними – не пишіть у списку зайвого, уважно вичитуйте. Особлива увага приділяється правильному оформленню, не полініться тричі його вичитати.

Для питань, відповідь на які невідома, є набір стандартних "відчіпок":"цей аспект проблеми не входить до об’єкту дослідження", "на жаль, час виступу не дав можливості розкрити це питання, але воно цілком описане в роботі", "на жаль, регламентований обсяг роботи не дав можливості розкрити всі сторони цієї багатогранної проблеми"тощо.

Питання з залу – це найчастіше скромні спроби "завалити" конкурента. Їх потрібно повертати собі на користь і використовувати відповідь для точнішого розкриття своїх тез.

Особливу увагу слід звернути наетикет виступу– від зовнішнього вигляду до формул ввічливості. Нагадаємо:"Високоповажний пане(і) Голово журі, вельмишановні члени журі, шановні керівники команд, любі колеги, всі присутні! Вашій увазі пропонується дослідження на тему…."; "Дякую за запитання….", "Дякую за увагу..."тощо. Взагалі, емоційне враження від виступу – це 49% оцінки.

- розпочни свій виступ з привітання журі та аудиторії;

- назви своє ім'я та прізвище, навчальний заклад, клас або гурток, де навчаєшся, назву роботи, прізвище, ім'я та по батькові наукового керівника;

- будь ввічливим до аудиторії протягом усього виступу не повертайся до слухачів спиною, доповідай голосно та чітко, ввічливо відповідай на запитання та зауваження;

- закінчивши доповідь, подякуй аудиторії за увагу.

Як привернути увагу (заінтригувати) слухачів?

На самому початку доповіді ставиться цікаве питання, відповідь на яке буде отримано тільки в кінці. Це викликає зацікавленість у слухачів. Наприклад: "Чи існує зв'язок між історико - культурною та ботанічною цінністю курганів Прилуччини?".

Ілюстрації під час доповіді використовують для того, щоб:

1) продемонструвати обсяг своїх матеріалів (кількість об'єктів, місця проведення дослідження) (таблиця, рисунок);

2) надати аудиторії можливість для обговорення теми (діаграми і таблиці);

3) перетворити слухачів у глядачів, допомогти їм сформувати уявлення про предмет дослідження.

Рисунок чи картосхема, які використовуються під час доповіді, мають бути авторськими і виконані в кольорі. Для демонстрації місцезнаходження того чи іншого географічного пункту щодо інших територій області чи України можна використовувати друковані карти.

У таблицях цифри і літери повинні бути великими (2х2), яскравими і чіткими. Кращі кольори для шрифту — чорний, червоний або синій (але не рожевий, блакитний, жовтий). Слід наводити як українські, так і латинські назви біологічних об'єктів.

Діаграма (гістограма, графік) дає змогу сконцентрувати увагу на найважливіших закономірностях. Осі варто позначати одиницями вимірів і розмічати трьома-п'ятьма мітками, проте тільки 2-3 мітки мають округлені числові позначення. Поле діаграми повинно містити невелику кількість елементів зображення. На графіку позначають 3-5 простих ліній, або 2-3 лінії з розмахами коливань у ключових точках, або хмару точок і 1-2 прямі лінії (регресії). Показова гістограма має складатися з 3-9 окремих стовпчиків 2-5 парних або 2-3 строєних. Стовпчик гістограми можна вирізати з кольорового паперу і наклеїти на ватман.

У гербарії, який використовується для демонстрації, висушені рослини монтують шляхом пришивання до аркуша щільного паперу розміром 42 х 30 (стандартні аркуші з папок для креслення). На кожен аркуш монтують лише один вид рослин таким чином, щоб вони, якщо не можливо, займали весь аркуш, а товсті частини прикріплюють ближче до краю. Якщо рослина дрібних розмірів, монтують кілька екземплярів, рівномірно розподіливши їх по всій поверхні аркуша. Рослини фіксують так, щоб вони не "їздили " по аркушеві і не виходили за його краї, а також не накладалися одна на одну. У правому нижньому кутку наклеюють етикетку.

Комах, зібраних під час дослідження, демонструють в ентомологічних коробках, наколотими на шпильки. Комаха повинна бути на шпильці не вище 4/5 і не нижче ¾ довжини шпильки від її гострого кінця. Шпилька має бути встромлена перпендикулярно до поверхні тіла комахи. Кожну групу комах (жуки, клопи, прямокрилі, лускокрилі та ін.) наколюють за спеціальними правилами. Кожна тварина в колекції повинна мати маленьку (20 х 10) друковану етикетку.

Під час представлення дослідницької роботи доцільно використовувати власні фотографії, мікрофотографії, відеоматеріали у межах виділеного часу. Найкращий варіант, коли їх виконано у слайдах чи на "прозірках", що дає можливість побачити їх одночасно усім слухачам.

Поради психологів:

- оратор-початківець повинен запам'ятати текст виступу після кількаразового його повторення;

- бережи голос за кілька днів перед виступом; уникай холодних напоїв, розмов на морозі, голосних криків тощо;

- якщо ти сумлінно підготуєш виступ, то впевнишся у своїх силах і таким чином відвернеш одну з причин хвилювання;

- за кафедрою займи зручну позу, оглянь слухачів, але говорити не поспішай — глибоко вдихни і повільно починай виступ;

- будь впевненим у собі, але впевненість не повинна переходити у самовпевненість;

- не виставляй на показ особисті хвилювання;

- не став під сумнів значущість виступу, не знижуй свого престижу вибаченнями з приводу того, що не зовсім готовий, не вмієш говорити або маєш мало часу;

- коли потрібно заглянути в рукопис виступу, опусти очі, але голову не нахиляй;

- будь-які рухи, пози, жести, міміка виправдані лише тоді, коли вони не притягують надмірної уваги слухачів;

- силу голосу пристосовуй до акустики і розмірів приміщення;

- не говори, коли пишеш на дошці, тобто коли стоїш до слухачів спиною;

- не бійся робити паузи, проте намагайся не заповнювати їх різними звуками ("е-е-е", "ну" тощо);

-не затягуй промову, бо пік уваги слухачів припадає на середину відрізку часу, який відведено для виступу;

- не порушуй регламенту: це може викликати протест аудиторії;

- найкращий темп усного виступу — 75-85 слів за хвилину, але потрібно час від часу змінювати темп мовлення як засіб активізації уваги слухачів;

чергуй довгі речення з короткими; довгі речення важко сприймати й розуміти, а нагромадження коротких речень одне за одним робить мову монотонною;

- основна думка повинна завжди висловлюватися головним реченням, а не підрядним;

- зовнішній вигляд, поведінка та манери спілкування повинні відповідати конкретній ситуації;

- ставлення людей до тебе ніби віддзеркалює твоє ставлення до них;

усміхайся — і вони усміхатимуться у відповідь;

- не забувай, що порівняння, приклади й малюнки допомагають краще зрозуміти суть справи.

Джерела: 1.http://chernihiv.man.gov.ua/zakhody/Konkurszahist/Osnovni_vimogi_do_napisannja_oformlennja_ta_predstavlennja__uchnivskih_naukovodoslidnitskih_robit/

2. http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-133c8960f61c8/list-a863690726

8 грудня 2016 р. у навчальному закладі біло проведено РМО соціальних педагогів.

Тема засідання: діяльність соціального педагога щодо створення сприятливого психологічного клімату в учнівських колективах.

На засідання соціальні педагоги обговорювали питання щодо формування позитивного психологічного мікроклімату в учнівських та педагогічних колективах, стратегії його покращення.

Соціальний педагог Хвостік Т. А. провела з учнями 5-Б класу відкрите заняття з елементами тренінгу «Командоутворення класу».

/Files/images/foto2/0kA28-jzvtU.jpg /Files/images/foto2/domik 5Б.jpg /Files/images/foto2/h7vWS1m16C0.jpg

Навчіть свою дитину правила «Тут мене не торкайся»

ЗАПОБІГАТИ НАСИЛЬСТВУ. ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ.ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ВІД НАСИЛЬСТВА НАД ДІТЬМИ В СІМ'Ї

Нажаль, в нашому суспільстві переважає думка, що проблеми жорстокого поводження із членами сім'ї є внутрішньою проблемою цієї сім'ї і не потребує втручання суспільства, а тим більше держави. Але саме право на захист від насильства над особою, особливо в сім'ї, є одним із найголовніших прав громадян та дітей зокрема.

Особливо гострою проблемою є насильство над дітьми. Адже стан, який переживають скривджені діти стосуються кожного громадянина суспільства. Слід зазначити, що згідно з дослідженнями проведеними на Заході України можна зробити невеликий, але фатальний висновок, що більшість дітей із бідних сімей страждають від асоціального ставлення з боку батьків та інституцій, які теоретично були створені саме для того щоб допомагати та всебічно підтримувати таких дітей. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім’ях на різних етапах розвитку. Діти – це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою соціальної політики.

Насильство розглядають у чотирьох площинах: правовій, моральній, суспільно-політичній та психологічній. У правовій площині більшість випадків насильства карається законом. Та все-таки проблема полягає в тому, що жертви насильства не завжди звертаються по допомогу до правоохоронних органів. А чи захищає закон жертви насильства та чи стримує насильників?

Насильство у моральній площині окреслює кривдження осіб, слабших фізично, часто з фізичними або психічною вадами.

У суспільно-політичній площині насильство набуває значних розмірів, про що свідчать війни, збройні конфлікти, акти непокори, а також бійки у громадських місцях.

У психологічній площині – це явища, що відбуваються у психіці людини, а також у їхніх стосунках. Головний зміст цього виду насильства – страждання жертви, її безсиллі, внутрішньому розладі, приниженні.

Насильство має спільні елементи:

- завжди являється наслідком продуманої дії, отже не є випадковим;

- пов’язується із порушенням певних прав особи чи групи осіб;

- присутній елемент послаблення здатності до захисту.

Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

Насильство є фактором примусового контролю, який практикує одна людина над іншою.

Найчастіше насильство проявляється в сім'ї. Це реальна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи та насильство з боку однієї особи щодо іншої, з якою вона має чи мала інтимні або інші значущі стосунки.

Насильство в сім'ї дуже впливає на життя дітей і підлітків. Третина дітей в Україні щороку спостерігають акти насильства в сім"і. Діти, матері яких зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, 50% з них схильні до зловживань наркотиками та алкоголем.

Двадцять відсотків студентів вищих навчальних закладів втягнуті у насильницькі стосунки, причому 66% розповідають про це другові, 26% - батькам, 25% - нікому не розповідають.

Часто насильство виявляється як комбінація фізичної, сексуальної та/або емоційної образи.

Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з'ясувати такі випадки насильства:

Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, загрожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спробі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли дитина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.

Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сексуальним об'єктом; змушують роздягатися проти її волі; змушують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна тре­тина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.

Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висміюють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.

Економічне насилля: економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку жертви та витрата їх на себе; використання правової системи проти жертви).

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!

Як же захистити дитину?

Щоб зупинити цикл насильства, потрібно:

1. Володіти інформацією щодо проблеми насильства .

2. Якщо наявні насильницькі стосунки - спробувати розірвати коло/цикл насильства та захистити своїх дітей і себе.

Найнебезпечніше те, що насильство дає дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; нар­котичну/алкогольну залежність; жагу помсти.

Наслідки домашнього насильства для дітей:

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія.

Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у по­ведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербальне. Спостерігаючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття/думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

- у залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме);

- за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

- за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

- за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

орстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства -з'являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

ЯК ЗАПОБІГТИ ДИТЯЧІ ПСИХОЛОГІЧНІ ТРАВМИ

Починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Видатний психолог Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою.

Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності, стверджує спеціаліст з вивчення психічних травм дитини Тіна Грімберг. Крім того, дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсерджена, а інколи розлючена мати кричить своєму п'ятирічному синові: «Я вб'ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю тебе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велосипеді!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зро­стом та вагою - дитині, що сприймає слова цього велетня (а надто коли це батько) всерйоз, вірить йому, лякається, можливо, на все життя.

Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини?

Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім'ї до одного з дітей часто ставляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Ігор у нас гарний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь при­годи...» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент глибоко травмується.

Приниження - постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -„ярлики" глибоко проникають у душу дитини. У неї з'являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спо­чатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, потім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачимо себе.

Емоційне ігнорування. Скільки батьків вва­жають, що суворе виховання підготує дитину до суворого життя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею.

На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі стосунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

Що ж відбувається з дітьми, що страждають від психологічних травм?

У таких дітей можуть з'явитися затримки в розвитку моторних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість. Як відмічає Тіна Грімберг, у травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникнути нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички - смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в їжі, істерія.

Серед різних видів психологічного травмування спеціалісти виділяють словесні образи по відношенню до дітей. Вони сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям.

Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втекти куди-небудь.

На жаль, нерідко травмування дитини вдома супроводжується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негативно, по-насильницьки, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі можуть відображатися у таких діях: словесні образи та приниження; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; потурання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли публічно обговорюється або проявляється її неуспіх.

Виявляється, що дитина відчуває себе в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька. А ми часто не звертаємо уваги на дитину і не вважаємо за потрібне розповідати їй про себе. Існує таке уявлення, що дитині не обов'язково знати про наші неприємності. А, виявляється, значно краще переживати прикрощі разом, допомагаючи один одному. Це допомагає підтримувати партнерські стосунки у сім'ї, відвертаючи страхи у дитини.

ПОРАДИ ДЛЯ ЗНЯТТЯ НЕРВОВОГО НАПРУЖЕННЯ ПЕРЕД ВИСТУПОМ

1. Не намагайтеся боротися з хвилюванням, у вас нічого не вийде. Нехай хвилювання буде піднесеним і допоможе вам.

2. Перед виступом пройдіться швидким кроком. Така прогулянка знімає м’язове напруження (можна гарантувати, що після неї у вас не тремтітимуть коліна). Вона позбавляє надмірного збудження і знижує кров’яний тиск.

3. Перед виступом не сидіть, скрестивши ноги. Ви можете їх відсидіти – це трапляється дуже часто. Поки говорить попередній учасник, поставте обидві ступні на підлогу й подайтеся тілом вперед. Поворушіть пальцями ніг, ви переконаєтеся, що обидві ноги у вас у повному порядку і готові діяти.

4. В очікуванні виступу тримайте руки вільно опущеними з боків. Ви відчуєте, як напруження покидає їх і йде в підлогу.

5. Тримаючи руки опущеними, потрусіть кистями, поворушіть пальцями. Це посилює кровообіг, допомагає зняти напруження.

6. Випробуйте старий добрий спосіб – глибоке дихання. Потрібно тільки пам’ятати: коли ви вдихаєте, живіт у вас повинен випинатися.

7. Перед самим початком виступу скажіть собі: «Спокійно». Це не наказ, а порада. Ви говорите своєму мозку, своїм м’язам, своїм нервам, своїй кровоносній системі, що потрібно заспокоїтися і розслабитися.


Рекомендації психолога «Як готуватися до олімпіади»

Перш ніж почати підготовку до олімпіади, варто обладнати місце для занять: забрати зайві речі, зручно розташувати потрібні підручники, посібники, зошити, папір, олівці і т.п.

Психологи вважають, що добре ввести в такий інтер’єр для занять жовтий і фіолетовий кольори, оскільки вони підвищують інтелектуальну активність. Не треба переклеювати заради цього шпалери або змінювати штори, досить якоїсь картинки в таких тонах або одягу, що зрештою можна зробити і самому. Приступаючи до підготовки, корисно складати план. Для початку добре визначити, хто ви – «сова» чи «жайворонок», і в залежності від цього максимально завантажити ранкові або, напроти, вечірні години.

Складаючи план на кожен день підготовки, необхідно чітко визначити, що саме сьогодні буде вивчатися. Уникати: «Небагато позаймаюсь», а краще планувати, що саме сьогодні будете учити, які саме розділи та з якого предмета. Звичайно, добре починати – поки не втомився, поки «свіжа голова» – з самого важкого, з того розділу, що гірший за все.

Але буває і так, що займатися підготовкою вже не хочеться, у голову нічого не йде. Коротше, «немає настрою». У такому випадку корисно почати, навпроти, з того, що знаєте краще, з того матеріалу, що вам найбільше цікавий і приємний. Можливо, поступово справа піде. Обов’язково варто чергувати роботу і відпочинок, скажімо, 40 хв. занять, потім 10 хв. – перерва. Можна в цей час вимити посуд, полити квіти, зробити зарядку. Готуючись до олімпіади, не треба прагнути до того, щоб прочитати і запам’ятати напам’ять весь підручник. Корисно повторювати матеріал з питань. Прочитавши питання, спочатку згадаєте й обов’язково коротко запишіть усе, що ви знаєте з цього питання, і лише потім перевірте себе за підручником. Особливу увагу зверніть на підзаголовки чи глави параграфа підручника, на правила і виділений текст. Перевірте правильність дат, основних фактів. Тільки після цього уважно, повільно прочитайте підручник, виділяючи головні думки, - це опорні пункті відповіді. Наприкінці кожного дня підготовки варто перевірити, як ви засвоїли матеріал: знову коротко запишіть плани всіх питань, які були пророблені в цей день. І тоді успіх неодмінно прийде! Якщо не з першого разу, то обов’язково наступного!


Як правильно обрати професію

Мета профорієнтаційних заходів – допомогти молоді здійснити свідоме професійне самовизначення.

Основні завдання:

1) ознайомити учнів з науково обґрунтованими правилами вибору професії;

2) формувати вміння співставляти свої здібності з вимогами до конкретної професії;

3) допомагати розвивати професійно важливі якості особистості.

Внаслідок виконання поставлених завдань передбачається засвоєння учнями:

1) наукових основ вибору професії;

2) кваліфікаційних ознак професії;

3) перелік основних професійно важливих якостей;

4) вимог, які дана професія виставляє перед людиною;

5) оволодіння методиками самопізнання;

6) особистісне консультування щодо вибору професії.

Дотримання вище вказаного забезпечить здійснення системного підходу до профорієнтаційної роботи та допоможе сформувати в учнів особистісний підхід в ході вибору майбутньої професії з урахуванням можливостей власного потенціалу.

Завдання профорієнтації та профдіагностики у процесі своєї реалізації зустрічають певний «психологічний бар’єр», який полягає в тому, що ми намагаємось допомогти учневі – підлітку здійснити «перенос» його майбутнього в психологічне теперішнє.

Розглядають п’ять основних параметрів професійної зрілості:

1) «автономність»,

2) «поінформованість про світ професій та вміння співвіднести дану інформацію зі своїми здібностями»,

3) «вміння приймати рішення»,

4) «вміння планувати своє професійне життя»,

5) «емоційне включення в ситуацію чи рішення».

Говорячи про планування переважно розглядають: довгострокове (на кілька десятиліть вперед); на незначний (середній) термін (кілька місяців); короткострокове (декілька днів, тижнів). Для отримання оцінки вміння планувати варто провести «діагностичне інтерв’ю» або профконсультаційну бесіду за схемою, розробленою та запропонованою Є.А.Клімовим:

1. Головна мета (Ким я буду? Чого досягну? Якою працею планую займатися?).

2. Ланцюжок більш віддалених конкретних цілей (Де буду навчатись? Перша робота, подальша перспектива).

3. Шляхи та засоби досягнення найближчих життєвих цілей.

4. Можливі зовнішні перешкоди.

5. Свої можливості.

6. Запасні варіанти.

План повинен характеризуватись:

- реалістичністю перспективи: розрізняти реальність та фантазію, щоб концентрувати зусилля на тому що має сенс;

- оптимістичністю перспективи: співвідносити негативні та позитивні прогнози стосовно свого майбутнього;

- диференційованість перспективи: вміння розділяти очікуване майбутнє на послідовні етапи.

Планування професійного життя – це безперервний процес, навіть, не змінюючи місця праці, людина все одно розвивається – отримує додаткову кваліфікацію і т.д.

5. «Емоційне включення» та ставлення до ситуації вибору професії.

Емоційне ставлення до якоїсь конкретної професії та до самого процесу вибору майбутньої професії має великий вплив. Даний фактор включає в себе: ставлення до різних професій, ставлення до наявності варіантів вибору, ставлення до планування і до того що потрібно прийняти рішення та ще й взяти за це на себе відповідальність, при цьому проявляти власну активність та йти на компроміс і т.д.

Дослідження психологів показують, що негативне ставлення до необхідності приймати рішення, стосовно свого майбутнього, може розтягувати сам процес прийняття надовго. Тобто емоційний компонент професійної зрілості може проявлятися в загальному налаштуванні і бути тісно пов’язаний з емоційною зрілістю особистості в цілому.

Існують три основних чинники професійного самовизначення учня:

1) самоаналіз;

2) аналіз професій;

3) професійні проби.

Для здійснення самоаналізу та професійного аналізу необхідно провести співставлення формули вибору професії з професіограмою даної професії та власною «картою інтересів» і психологічним портретом.

Професійна орієнтація молоді (учнів) здійснюється у таких напрямках:

1) профінформація;

2) професійна консультація;

3) професійний відбір (вибір);

4) професійна адаптація.

Профінформація передбачає ознайомлення учнів зі «світом професій», надання учням знань про потреби суспільства стосовно даної професії, потреби в кадрах конкретного економічного регіону, про можливості працевлаштування, навчання та про умови правильного вибору професії.

Профконсультуання – це система міроприємств та заходів, які розкривають та всесторонньо оцінюють здібності підлітка з метою допомогти йому в обґрунтованому виборі професії, і має на меті дати учню обґрунтовану пораду щодо найдоцільнішого вибору професії, яка відповідає його можливостям, нахилам, здібностям і потребам суспільства.

Професійний добір – це виявлення профпридатності людини з урахуванням її психофізіологічних і професійних якостей, щодо конкретного виду трудової діяльності.

Професійна адаптація – це активний процес пристосування працівника до умов діяльності.

Існують чотири типи профконсультацій:

а) довідкова – це інформація про можливості працевлаштування, вимоги про прийом на роботу, навчання, терміни підготовки до даної професії та її перспективи;

б) діагностична – спрямована на вивчення та діагностику особистості;

в) формувальна – має своїм завданням коригувати вибір школярів з урахуванням особистісних змін стосовно професійного самовизначення:

г) медична – спрямована на виявлення стану здоров’я учнів, їх психофізіологічних властивостей щодо певної професії із можливою переорієнтацією.

Завдання профорієнтації:

1) ознайомлення з професіями та алгоритмом їх вибору;

2) забезпечення розвитку професійно необхідних якостей особистості;

3) акцентування уваги на усвідомленні учнями процесу праці, як життєвої повсякденної необхідності;

4) спрямованість на самопізнання, власну активність як основу професійної само визначеності;

5) формувати вміння співставляти свої здібності, знання, інтереси з вимогами професії;

6) формувати трудову дисципліну, трудову мораль та трудову поведінку;

7) гармонійне поєднання навчальної та фізичної праці в навчально-виховному процесі.

Розглянемо етапи профорієнтації.

На початковому етапі формується позитивне ставлення до всіх видів трудової діяльності, а також певні трудові вміння і навички. Етап охоплює дошкільний та молодший шкільний вік в процесі навчально-виховної діяльності. На цьому етапі учні 4-5 класів повинні бути поінформовані про основні масові професії, вміти бачити та розрізняти зв’язки між професіями, розуміти які існують вимоги професії до людини та намагатись робити перші кроки в професійному самовизначенні та профпридатності. Як свідчать дослідження, учні даного віку здатні назвати 13-16 професій.

Пізнавально-пошуковий етап спрямований на формування ціннісних орієнтацій, мотивацію самопізнання, формування активності у самовизначенні, вміння робити вибір профілю освіти, самоаналіз своїх вмінь та здібностей. Орієнтований на учнів середньої ланки школи, особливо учнів 7-8 класів.

Базовий етап спрямований на ознайомлення учнів з науковими основами вибору професії, спроби здійснення професійного клірінгу, орієнтацію учнів на автономність при виборі майбутньої професії, формування у них вміння планувати своє професійне життя, приймати рішення щодо майбутньої професії.

ВАРТО РОЗРІЗНЯТИ:

Професійне самовизначення, яке включає отримання відповідної освіти та диплому. Залежить від зовнішніх обставин та наполегливості. Особистісне самовизначення – глибинне самопізнання свого «Я» до самоактуалізації через самопізнання і можливу трансцендетацію (за В.Франклом).

Повноцінність людського життя визначається через його трансцедентність, тобто здатність виходити за рамки самого себе, в умінні знаходити нові сенси в конкретній справі і усьому житті.

Професійне самовизначення повинно здійснюватись свідомо кожним учнем. Розглядають два рівні професійного самовизначення: гностичний та практичний. Одночасно вибір майбутньої професії має бути самостійний, усвідомлений та раціональний. Підгрунтям раціонального вибору майбутньої професії є усвідомлення учнями значимості свого вибору. В умовах недостатньої інформації може бути здійснено вибір професії під впливом випадкових чинників, під впливом найближчого оточення. Основне завдання шкільної профконсультації підвести учнів до гностичного рівня вибору майбутньої професії, до усвідомленого професійного самовизначення. Цьому може допомогти використання в профконсультативній роботі професіографії та професіограми.

Професіографія – це опис професій і створених на їх базі спеціальностей з точки зору вимог, які висуваються професіями до людини. Результатом професіографії є професіограма, яка складається з опису та обґрунтуванні системи вимог, які висуваються певною спеціальністю чи професією до людини.

Професіограма повинна містити наступні характеристики:

1. загальні дані про професію: а) коли виникла, суміжні з нею професії; б) перспективи професійного росту; в) можливість працевлаштування і в якому місці (запит на дану професію на ринку праці в місті, регіоні і т.д.);

2. характеристика процесу праці: а) які найважливіші технологічні операції доведеться виконувати ; б) засоби праці, яке робоче місце, основна робоча поза, які рухи найчастіше доведеться виконувати; в) яка продукція, чи можливий брак з вини фахівця, спеціаліста (які способи усунення шкоди та яке відповідне покарання), тобто міру відповідальності; г) характер праці (монотонний, різноманітний, змінний); д) як проявляється втомлюваність;

3. санітарно-гігієнічні умови: а) режим праці та робочий ритм; б) мікрокліматичні умови (шум, освітлення і т.д.); в) вимоги до фізичного стану та здоров’я; г) медичні протипокази; д) міри захисту та охорони праці; е) можливість виробничої травми, небезпека появи професійного захворювання;

4. психологічні вимоги професії до людини: а) всі можливі труднощі та напружені ситуації; б) основні якості працівника (емоційні, вольові, моторні, рухові, ділові, розумові та когнітивні, моральні); 5. вимоги щодо необхідної професійної підготовки: а) шляхи отримання професії та характеристика закладів, які надають необхідну освіту; б) умови вступу та тривалість навчання; в) основні дисципліни (необхідні для вступу та профільні у навчальному закладі); г) кваліфікація випускника навчального закладу; д) зарплата реальна та бажана; е) перспективи професійного росту; є) тривалість відпустки; ж) де можна дізнатись про обрану професію.

Щоб професіограма відображала реальний хід справ слід максимально «розширити базу даних» про професію. Правильне складання професіограми дозволить глибше пізнати суть майбутньої професії та оцінити свою до неї профпридатність, чи вкаже які якості необхідно у себе розвивати, щоб опанувати дану професію.

Давайте поговоримо про страхи...

Що це таке? Страх - це насамперед природний інстинкт. Уявіть собі, що було б, якби людина була його позбавлена: вона могла б без вагань стрибнути у прірву... Певною мірою страх є природною і необхідною реакцією, виконує захисну функцію.

Однак зараз піде мова про руйнівний страх, про те почуття, яке обмежує свободу і може зашкодити самій людині. Він небезпечний тим, що поширюється і посилюється, якщо не поставити йому межу, почне визначати саме життя.

Якщо почуття страху не є у вас проявом якоїсь хвороби, якщо ви страждаєте від нього взагалі, тоді ви легко зможете навчитися позбавлятися від нього. Не треба маскувати почуття страху, беручись за будь-які справи, не треба намагатися придушити в собі це. Поставтеся до нього, як до факту, тоді легше буде боротися.

Причинами більшості страхів є недостатня впевненість в собі, негативне мислення, пред'явлення явно нереальних завищених вимог до себе. Щоб перебороти страх, усвідомите для себе, що позбутися від нього ви можете таким же чином, яким ви дозволили йому оволодіти собою. Якщо ви не будете впливати на себе самі, це зроблять за вас інші. Якщо ви не подбаєте про те, щоб ваша підсвідомість наповнювалася позитивним змістом, в неї будуть хлинути потоки безконтрольної шкідливої інформації. Коли у вашій пам'яті закріплюються конструктивні позитивні думки, програми негативного характеру втрачають своє значення, і почуття страху поступово слабшає.

Наполегливо працюйте, використовуючи правильно підібрані формули самонавіювання. Уникайте навіювань типу: «Я більше не відчуваю страх». Краще говорити собі так: «Я спокійний і впевнений у собі, я зможу впорається з будь-якою ситуацією».

Помилки і невдачі не минуть нікого, тому потрібно навчитися жити з ними. Замість того, щоб знову і знову повторювати їх, потрібно отримувати з них уроки, тільки за цієї умови можливий рух вперед. Не ведіть облік невдачам!

Ось деякі способи подолання власних страхів.

Перший спосіб «Поступові навантаження»

Цей метод полягає у поступовому подоланні власних страхів. Наприклад, якщо ви дуже боїтеся висоти. Спробуй обережно підійти до вікна на другому поверсі та звикнути до висоти, пізніше, коли звикнеш – на третьому і т.д. Головне почати з мінімального кроку, який зміг би вас вивести із зони комфорту назустріч новим цілям.

Другий спосіб «Знецінення»

Деякі страхи криються у моментах нашого життя, при яких ми відчуваємо невпевненість або просто їх боїмося через те, що приділяємо їм велику значимість, та, навпаки, якщо події або моменти життя незначні – ми про них не турбуємось. Наприклад, якщо ти боїшся контрольної роботи, переконай себе у тому, що вона лише етап навчання, результат можна виправити і тоді відповідай на всі питання. Будь більш практичним!

Третій спосіб «Релаксація»

Через розслаблення тіла, м’язів ми впливаємо на наш психологічний стан, (тіло та мозок тісно пов’язані між собою) таким чином, заспокоюючи його.

Четвертий спосіб «Я - дружелюбний»

Цей спосіб підходить не для всіх ситуацій, але часто так трапляється, що ми боїмося розмови з іншою людиною, наприклад, вчителем, або іншою важливою для нас людиною. Цей страх можна подолати звичайним дружнім настроєм: гарна поведінка, ввічливі слова, дружелюбна інтонація – і ви будете почуті та вислухані!

П’ятий спосіб «Реальний приклад хороброго вчинку»

Майже магічним чином впливає реальний приклад, коли спостерігаєш як діє впевнена у собі людина в тій ситуації, яка вас тривожить, що допоможе швидко зруйнувати внутрішній бар’єр. Такий приклад може багато чому навчити.

Шостий спосіб «Неочікувані дії»

Можливо ви помічали: чим більше чогось чекаєш, тим більше міркувань з’являється з цього приводу та острахів. Так, наприклад, якщо довго чекаєш якогось свята або виступу – готуєшся до нього, плануєш що вдягти, та думаєш, що сказати, ти ненавмисно зароджуєш у собі острах того, що твої очікування не зможуть реалізуватись повністю. Порада звучить так: спробуй менше фантазувати з приводу очікуваної події.

Якщо у вас є власний рецепт подолання страхів – можете поділитися з нами.

Психологічна служба гімназії


ПРАВИЛА СПІЛКУВАННЯ ДЛЯ ЛІДЕРІВ УЧНІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ і не тільки…

Кожна людина здатна до розвитку і самоствердження. Це виявляється у появі нових інтересів, знань, умінь. Цей процес може бути настільки успішнішим, наскільки людина узгоджує свої інтереси з інтересами інших людей.

Очевидно, ніхто не стане заперечувати, що право на керівництво передбачає наявність особливих чеснот у особи, яка цим авторитетом володіє, разом з тим авторитет створюється завдяки людям, які поділяють цінності, наявні у авторитетної людини.

Ідея авторитету спирається на три твердження.

Авторитетна людина:

* вчить інших шукати свій шлях у житті;

* допомагає іншим не втрачати надію у складних випадках життя;

* є зразком для інших людей.

Разом з тим людина, яка має такий авторитет, повинна розуміти, що вона не є ідеалом, якому повинні уподібнюватися інші, незалежно від їх індивідуальних особливостей.

Той, хто хоче ефективно спілкуватися, повинен ставити собі запитання:

Чи задовольняє мене спілкування з цією людиною?

Як зрозуміти, як складаються мої відносини з іншими людьми? Чому так?

Що можна змінити, щоб спілкування протікало краще?

Найважливіші критерії спілкування вимагають задоволення людських потреб: у виявленні емоцій, спільній роботі, впливі на інших людей. Лідерові особливо важливо знати особливості та правила ефективного спілкування і використовувати їх на практиці. Тому наступним кроком має стати визначення моральних вимог до спілкування лідера.

Досить ефективні поради щодо взаємин лідера з оточуючими людьми можна запозичити у американського психолога Дж. Максвелла. Для того, щоб ефективно спілкуватися, лідер повинен знати основні очікування людей, розуміти їх. Ключик до розуміння полягає в тому, що потрібно знати їхні потреби. Якщо ми розуміємо оточуючих, то можемо мати на їхнє життя позитивний вплив. Головний список очікувань полягає в наступному:

1. Прагнення досягти цілі, певного статусу і поваги оточуючих. Розуміння цієї цінності дозволить вам зрозуміти, чому люди вчиняють так чи інакше. «Якщо до кожної людини, яка зустрінеться вам на життєвому шляху, ви будете ставитися як до найважливішої особистості в світі,— говорить Дж. Максвелл,— тим самим ви покажете, як багато вона для вас означає».

2. Для людей важливішою є ваша турбота про них, ніж ваша велич і ваші знання. З людьми у нашому житті пов'язані й найтепліші, і найгіркіші спогади. Люди — це наш актив і одночасно наша відповідальність. У книзі «Парадоксальні заповіді лідерства» є серія мудрих цитат. Прислухаємося до деяких із них:

Люди бувають нелогічні та егоїстичні — все одно любіть їх! Якщо ви робите добро, а люди звинувачують вас у таємних егоїстичних прагненнях — все одно робіть добро. Можливо, про добро, яке ви зробили сьогодні, завтра ніхто й не згадає, все одно продовжуйте робити добро. Саме так, з етичної точки зору, лідер повинен ставитися до людей. Чи хотіли б ви працювати з таким лідером?

3. Кожен потребує присутності іншої людини, яка допоможе при виникненні труднощів. Якщо ми розуміємо це, ми готові допомагати іншим людям, і тоді й наше життя зміниться на краще.

4. Кожна людина може домогтися успіху, якщо до неї ставитися з довірою і розумінням. Кожна людина, яку ми зустрічаємо на своєму шляху, має потенціал стати важливою людиною в житті інших. Підбадьорювання таких людей допоможе їм розкрити свій потенціал.

5. Допомагаючи одному, ми здійснюємо вплив на багатьох. Іншими словами те, чим ви поділилися з однією людиною, збагачує життя всіх, на кого вона впливає. Більшість людей відчувають вдячність до тих, хто допоміг їм відчути себе цінними.

Особистість, яка прагне стати справжнім лідером, має прийняти рішення розвинути у себе здатність розуміти інших людей. Не всі мають природжений дар розуміти інших, проте у кожного є можливість розвивати у себе здатність розуміти і надихати людей. На думку Дж. Максвелла, головна мета лідера полягає у цінності служіння їм.

Для реалізації необхідно:

* ставити інтереси інших вище за власні;

* мати впевненість у собі;

* «служити» добровільно з любові до людей.

Підсумовуючи сказане, звернемо увагу на найважливішому у побудові людських взаємин:

* Найменш важливе слово «Я».

* Найбільш важливе слово «Ми».

* Два найважливіших слова: «Дуже дякую!».

* Три найважливіших слова: «Я прощаю вас!».

* Чотири найважливіших слова: «А ви як гадаєте?».

* П'ять найважливіших слів: «Вітаю, ви добре виконали роботу!».

* Шість найважливіших слів: «Я хочу розуміти вас ще краще».

Таким чином, якщо ви хочете бути справжнім лідером, за яким ідуть люди, потрібно навчитися служити їм. У цьому може допомогти мудра порада видатного філософа-гуманіста Альберта Швейцера: «Не знаю, як складеться ваше життя, але одне знаю точно: по-справжньому щасливими будуть лише ті з вас, хто шукає і знайде шлях служіння іншим».


Тест на визначення рівня розвитку уяви (6-14років)

Інструкція: дай відповідь «так» або «ні» на наступні питання.

1. Чи захоплюєшся ти малюванням?

а) так;

б) ні.

2. Ти часто сумуєш?

а) так;

б) ні.

3. Розповідаючи про який-небудь життєвий випадок, чи прикрашаєш свою розповідь вигаданими деталями?

а) так;

б) ні.

4. Виявляєш ініціативу у навчанні? (За власним бажанням читаєш додаткову літературу, намагаєшся по-особливому оформити реферат тощо)

а) так;

б) ні.

5. У тебе розмашистий почерк?

а) так;

б) ні.

6. Чи сперечаєшся ти з батьками щодо одягу, орієнтуючись на власне почуття красивого?

а) так;

б) ні.

7. Чи маєш звичку, занудьгувавши, малювати одні й ті самі фігурки?

а) так;

б) ні.

8. Чи полюбляєш імпровізувати (вносити свої зміни), коли граєш на музичному інструменті, танцюєш або читаєш вірш?

а) так;

б) ні.

9. Твої твори з літератури більш змістовні, ніж у твоїх однокласників?

а) так;

б) ні.

10.Тобі сняться незвичайні сни?

а) так;

б) ні.

11.Чи легко ти зорієнтуєшся в обстановці (наприклад, знайдеш будинок), якщо місцевість буде знайома тобі лише за описом?

а) так;

б) ні.

12.Чи траплялось так, що ти плакав, читаючи книгу чи переглядаючи фільм.

а) так;

б) ні.

Обробка отриманих результатів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
а 2 1 1 2 1 2 0 1 2 1 1 1
б 1 2 0 1 0 1 1 0 1 0 0 0

14-16 балів: У тебе багата фантазія! Вміло спрямована, вона прикрасить твоє життя, принесе багато радості тобі та оточуючим.

9-12 балів: Ти можеш фантазувати, але потребуєш стимулювання цих здібностей.

5-8 балів: Скоріше за все ти – реаліст. У певному сенсі це збіднює твоє життя. Потрібно пробудити бажання фантазувати і розвивати ці здібності!

Кiлькiсть переглядiв: 255

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.

Фотогалерея

КУ«ПОЛОГІВСЬКА ГІМНАЗІЯ «ОСНОВА»ПОЛОГІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Запорізька область, м. Пологи, вул. Ульянова 83/МТС2

Тел/факс (06165) 50006, 23815, 23583

e-mail: pologyschool3@gmail.com

Дата останньої зміни 15 Червня 2018

Цей сайт безкоштовний!